Поради батькам, які мають дитину із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ)

Проблема допомоги дітям із гіперактивним розладом і дефіцитом уваги набирає дедалі більшої актуальності, як найбільш розповсюджена причина порушень поведінки у дітей дошкільного віку та труднощів в навчанні у дітей шкільного віку.

Розповсюдженість СДУГ досить висока. За різними оцінками, частота проявів СДУГ у дітей в різних країнах варіюється від 2 до 20 %, в середньому складає 5 %. Враховуючи досить вагомі соціальні наслідки, Всесвітня асоціація дитячої і підліткової психіатрії визнала СДУГ проблемою номер один у галузі охорони здоров’я дітей та підлітків.

Статистика говорить про те, що в Україні таких дітей 4 - 18%, у США - 4 - 20%, Великобританії - 1 - 3%, Італії - 3 - 10%, У Китаї - 1 - 13%, в Австралії - 7 - 10%. Хлопчиків серед них у 9 разів більше, ніж дівчаток. Актуальним проблемним фактором розвитку сучасної дитини є синдром гіперактивності, який, за даними Міністерства охорони здоров’я України, притаманний сьогодні від 50 до 150 тис. дітей дошкільного віку.

Особливо важливим питанням, на думку медиків, є проблема ранньої діагностики та корекції СДУГ. Оскільки розлад, як правило, виникає рано (проявляється протягом перших семи років життя дитини) та супроводжується затримкою процесів дозрівання вищих психічних функцій, внаслідок чого формуються специфічні труднощі у навчанні та порушення поведінки.

Основними проявами СДУГ є гіперактивність, порушення уваги та імпульсивність. При СДУГ ці симптоми вираженні невідповідно до віку і призводять до значних порушень функціонування дитини в основних сферах життя. СДУГ є спектральним розладом і являє собою крайні ступені континууму «активного»» темпераменту та нормальних особливостей поведінки дітей.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю ー це поліморфний клінічний синдром, головним проявом якого є порушення здатності дитини контролювати свою поведінку, що виявляється моторною гіперактивністю, порушенням уваги та імпульсивності. 

Причиною СДУГ є особливості будови та функціонування головного мозку, а не погане виховання. Справжньою причиною є або генетичні фактори, або перинатальне ураження центральної нервової системи, саме тому СДУГ є розладом розвитку і його прояви присутні з раннього дитинства, вони «вбудовані» в темперамент дитини, а не є тимчасово набутим. Це розлад, а не особливості темпераменту дитини. Такі риси, як гіперактивність, імпульсивність та порушення уваги виражені не відповідно до віку розвитку дитини. Ці риси призводять до серйозних порушень функціонування дитини в основних сферах життя. СДУГ є проявом «активного» темпераменту, при якому гіперактивність, імпульсивність та порушення уваги утруднюють навчання, соціальну адаптацію та психологічний розвиток дитини. Це є особливою характеристикою СДУГ як психологічного розладу.

Ознаки СДУГ:

• Гіперактивність (надмірна рухова розгальмування, є проявом стомлення).
• Дефіцит уваги (нездатність утримувати увагу на чому-небудь протягом певного відрізка часу. Це довільна увага організовується лобовими частками. Для нього потрібна мотивація, розуміння необхідності зосередитися, то є, достатня зрілість особистості).
• Імпульсивність (нездатність загальмувати свої безпосередні спонукання. Такі діти часто діють, не подумавши, не вміють підкорятися правилам, чекати. У них часто змінюється настрій.).

На сьогодні відсутня єдина думка щодо причин та чинників, які сприяють розвитку синдрому дефіциту уваги та гіперактивності.

На даний момент існують три домінуючі групи гіпотез, що виокремлюють такі чинники:

• вплив спадкових чинників ризику;
• нейробіологічні чинники;
• раннє органічне ураження ЦНС під час вагітності та пологів;
• вплив харчових токсинів або алергені;
• соціально-психологічні чинники;
• соціальний вплив.

Завжди потрібно враховувати можливість впливу одразу декількох чинників, що впливають один на одного. За результатами досліджень виникнення СДУГ внаслідок раннього ураження центральної нервової системи у період вагітності і пологів зустрічається у 84% випадків, спадковий чинник є причиною в 57% випадків, а негативний вплив внутрішньосімейних чинників відмічається у 63% випадків.

Дітей з порушеннями даного типу важко не помітити, оскільки вони вирізняються на фоні однолітків своєю поведінкою. Такі діти надмірно активні, надмірно рухливі, метушливі, вони не здатні на чомусь зосередитись.

В дитячому віці доволі часто зустрічаються стани - «імітатори» СДУГ: у 15-20 % дітей періодично спостерігаються зовнішньо близькі до СДУГ прояви поведінки. Саме тому СДУГ необхідно розмежовувати з широким колом станів, що подібні на СДУГ за зовнішніми проявами, але досить відмінні за причинами та методами корекції. До їх числа відносять:

• індивідуальні особливості особистості і темпераменту: характеристики поведінки активних дітей не виходять за межі вікової норми;
• тривожні розлади: особливості поведінки дитини, які пов’язані з дією психотравмуючих чинників;
• наслідки перенесення черепно-мозкової травми, нейроінфекцій, інтоксикацій;
• астенічний синдром при соматичних хворобах;
• специфічні розлади розвитку шкільних навичок: дислексія, дискалькулія, дисграфія;
• ендокринні захворювання;
• епілепсія.

Більшість дослідників виділяють три основні блоки проявів СДУГ: гіперактивність, порушення уваги, імпульсивність. Для дітей зі СДУГ пік гіперактивності припадає на дошкільний та молодший шкільний вік. В більш старшому віці вона проявляється непосидючістю, метушливістю, ознаками рухового неспокою (крутиться, вертиться, смикає постійно щось у руках.). Несформованість рухової координації майже унеможливлює для дитини заняття спортом, а також підвищує рівень травматизму.

З урахуванням різноманітності проявів СДУГ можна зробити висновок, що допомога таким дітям має носити комплексний характер і поєднувати різні підходи.

Результати дослідження вказують, що інтенсивний психолого-медико-педагогічний вплив у дошкільному віці призводить до підвищення когнітивного розвитку і зниження рівня поведінкових розладів. Корекція гіперактивних дітей має включати роботу з батьками та шкільними педагогами, методи модифікації поведінки, психолого-педагогічну корекцію, релаксаційні методи, рухову активність, а також медикаментозне лікування.

Корекційна робота з дітьми з СДУГ має бути спрямована на вирішення таких завдань:

• Нормалізація атмосфери в сім’ї, налагодження взаємин з членами сім’ї, а також вироблення адекватного ставлення родини до дитини з урахуванням її особливостей, навчання членів родини уникати конфліктних ситуацій.
• Досягнення максимально можливої для дитини слухняності, розвиток охайності, навичок самоорганізації; формування здатності планувати і доводити до кінця свої дії, розвивати почуття відповідальності за свої вчинки.
• Навчання дитини правильному вербальному спілкуванню, контролю своїх емоцій і вчинків; розвиток навичок ефективної соціальної взаємодії з оточуючими людьми.
• Встановлення контакту із вихователями дошкільного закладу, ознайомлення їх з особливостями та проявами синдрому дефіциту уваги та гіперактивності, а також з ефективними методами взаємодії з такими дітьми.
• Досягнення підвищення самооцінки у дитини, впевненості в своїх силах за рахунок засвоєння нею нових знань та вмінь, досягнень у навчанні і повсякденному житті. Необхідно виявити сильні сторони особистості дитини і добре розвинуті вищі психічні функції для того, щоб спиратися на них у подоланні наявних труднощів.

Одним з напрямків власне корекції дітей зі СДУГ є нейропсихологічна корекція, що включає в себе розтяжки, дихальні вправи, вправи для дрібної моторики, окорухальні вправи, вправи для релаксації, вправи для розвитку комунікативної та когнітивної сфери.

Рекомендації батькам щодо організації взаємодії з дитиною зі СДУГ

Батьки мають поважати свою дитину, приймати її такою якою вона є. Бути реалістичними щодо очікувань та вимог. 

Батьки мають організувати режим дня та розклад якого має дотримуватись дитина, з урахуванням всіх особливостей синдрому. Строге розташування режимних елементів (сон, приймання їжі, ігри (активні і пасивні).  Розклад дня має бути прикріплений на видному місці. Кожна зміна в розкладі має бути пояснена дитині завчасно. 

Батьки мають постійно підтримувати дисципліну, та дотримуватися встановлених правил, які їм зрозумілі. Бажано уникати повторення вказівок і вимог. Якщо дитина порушує правило, необхідно зробити лише одне попередження. Дитина має зрозуміти, що порушення правил несе за собою наслідки, батькам потрібно пояснити, що це за наслідки. Якщо дитина дотримується правил, їй дається невеличке заохочення. З дитиною розмовляти стримано, м’який тембр голосу, опускаючись до рівня дитини. 

Батьки мають уникати високих тонів голосу, кричати на свою дитину - адже дитина може просто не почути і не зрозуміти адресовані до неї слова, особливо коли на неї кричать. 

Спілкування з дитиною має носити позитивний характер. 

Важливо допомогти близьким оточуючим зрозуміти дитину. 

Важливо давати дитині можливість витрачати надлишкову енергію, гарним виходом буде заняття фізичною культурою (плавання, футбол) та танці. 

Найважливішою умовою ефективної корекції є те, що батькам і педагогам важливо пам’ятати – своєчасне, послідовне, і тривале застосування психологічних методів допомагає дітям з гіперактивністю і дефіцитом уваги досягти значних результатів, поступово адаптуватися до колективу у дошкільному закладі, подолати труднощі у навчанні, поведінці та спілкуванні, а головне віра в успіхи дитини.

Дисграфія в дітей: причини, прояви, лікування

У вашої дитини є проблеми із запам'ятовуванням слів? Вона не може по літерах вимовити своє ім'я? Її почерк неохайний, недбалий і мінливий? Якщо ви ствердно відповіли на ці запитання, ваша дитина, ймовірно, страждає на дисграфію. Читайте далі, і ви більш детально дізнаєтесь про це порушення.

Що таке дисграфія?

Дисграфія – це частковий розлад процесу письма, пов'язаний з недостатньою сформованістю психічних функцій, що беруть участь у реалізації та контролі письмової мови. Дисграфія проявляється у вигляді стійких, типових і повторюваних помилок у письмі, які не зникають самостійно, без цілеспрямованого навчання. При дисграфії також страждають читання й ефективність сприйняття.

Діти з такою проблемою відчувають труднощі при засвоєнні матеріалу. Проте вони не відчувають інших проблем академічного характеру - їх інтелектуальні здібності повністю зберігаються.

Причини виникнення дисграфії в дітей

Ось деякі з основних причин виникнення дисграфії в дітей.

• Розлад виникає тоді, коли існує недостатня координація між повідомленнями, надісланими руховими нервами головного мозку.
• Ділянка мозку, яка обробляє інформацію й переводить думки в слова, функціонує у дітей неправильно.

Крім органічних і функціональних змін головного мозку, що виникають унаслідок внутрішньоутробного недорозвинення плоду, патології вагітності, інфекційних захворювань та інших важких хвороб, що позначаються на нервовій системі дитини, причиною дисграфії можуть бути й соціально-психологічні чинники. Серед них двомовні сім'ї, неправильне мовлення оточуючих, раннє навчання письма або ж, навпаки, неувага до розвитку мовлення дитини.

Симптоми дисграфії в дітей

Симптоми дисграфії зазвичай проявляються тоді, коли діти починають учитись писати слова. Достовірно діагностувати дане порушення можна тільки після того, як дитина оволодіє технікою письма, тобто не раніше 8–8,5 року. Основними ознаками дисграфії можуть бути такі прояви.

• Дитина повністю поглинена процесом письма, не може зрозуміти, що вона написала, й відчуває втому від докладених зусиль.
• Вона занадто міцно стискає олівець, і на її пальцях часто залишаються відповідні сліди.
• Дитина не розуміє, як їй правильно розміщувати слова й літери в них.
• Вона пише літери непропорційного розміру, пише неправильно або перекручує орфографію у словах, незважаючи на те, що ви детально пояснили їй, як писати правильно те чи інше слово.
• У процесі написання слів вона плутає та змінює графічно подібні рукописні літери (ш-щ, т-ш, в-д, м-л) або фонетично подібні звуки (б-п, д-т, г-к, ш-ж).
• Дитина спотворює літерно-складову структуру слова, а також порушує злитість і роздільність написання слів.
• Її почерк нерозбірливий з погано сформованими, погано прописаними й іноді незакінченими літерами й реченнями.
• Дитині важко запам'ятати слова.
• Вона не розуміє послідовності речень у параграфі або абзаці. Часто забуває потрібні слова, літери, правопис і пунктуацію.
• Вона використовує неправильні слова або неправильне написання слів при письмі.
• Намагається уникати писати або виконувати будь-які інші письмові завдання.

Перевірте наявність цих симптомів у вашої дитини, виконавши разом з нею домашню роботу. Перераховані симптоми допоможуть зрозуміти, страждає дитина на дисграфію чи, можливо, на якийсь інший розлад, пов'язаний зі складнощами в навчанні.

Фактори ризику виникнення дисграфії

Існують певні ускладнення й фактори ризику, які підвищують небезпеку виникнення дисграфії в дітей.

• Якщо ваша дитина страждає від синдрому дефіциту уваги або СДУГ через проблеми, пов'язані з організацією процесу, проблеми швидкої обробки інформації та розлади тонкої рухової координації, вона більше схильна до дисграфії, ніж інші діти.
• Якщо ваша дитина страждає від дислексії, вона більше схильна до дисграфії.
• Якщо ваша дитина страждає від розладів аутистичного спектра, у неї синдром Аспергера, вона також більше схильна до дисграфії.
• Схильні до дисграфії й діти, які мають усні та письмові мовні порушення процесу навчання.

Лікування дисграфії в дітей

Лікування цього розладу варіюється для різних дітей, але є деякі загальні методи й підходи.

• Один з методів лікування спрямований на корекцію почерку шляхом виправлення рухів руки під час письма.
• Деякі інші методи лікування зосереджені на вирішенні проблеми поганої пам'яті, порушень рухової сфери, слухового та просторового сприйняття, мислення або інших проблем, пов'язаних з нервами й нервовими імпульсами.
• Повторення, упорядкування, моделювання тощо можуть допомогти скорегувати почерк дитини.
• Деякі експерти радять використовувати комп'ютер і ноутбук замість зошитів, щоби підвищити впевненість дитини в собі. Для подолання частих орфографічних помилок та оволодіння навичками складання речень дитина може друкувати на комп'ютері, а не писати в зошиті.
• Загальні підходи до подолання дисграфії передбачають також заповнення прогалин у звуковимові та розвитку зв'язного мовлення.

Для результативного лікування дисграфії буде потрібна злагоджена робота логопеда, педагога, невролога, самої дитини та її батьків.

Дислалія у дітей

Дислалія ー порушення звуковимови у дітей, яке зустрічається найчастіше в дошкільнят, і саме в цьому віці логопедична робота при дислалії є найбільш ефективною. 

Причини виникнення дислалії

Причини виникнення дислалії у дітей можуть бути найрізноманітнішими: 

коротка під'язикова вуздечка;

неправильне будова щелепи і зубів;

захворювання «заяча губа»;

зниження слуху;

нерозвинений фонематичний слух (коли дитина, наприклад, не розрізняє звуки «б» і «п»);

нечітке вимовляння окремих звуків дорослими, яким наслідує дитина.

Види дислалії

Виходячи з цього, розрізняють два основних види дислалии: 

механічну (коли захворювання залежить від фізичних причин),

функціональну (коли причини захворювання лежать у неправильних звички дорослих - «сюсюкати» зі своїм малюком).

Корекція дислалії

Корекція дислалії залежить від причин, що викликали дефект звуковимови. У разі механічної дислалии іноді потрібно надрезывание вуздечки, іноді ー корекція будови щелепи і зубів, яку може провести тільки кваліфікований стоматолог. 

Але якщо мова йде про функціональної дислалии, допомогти ви можете самі: 

Насамперед відмовтеся від наслідування дитячому вимові, выговаривайте звуки чітко і виразно.

Не соромте дитину його неправильною вимовою, краще попрацюйте над виробленням правильної артикуляції за допомогою веселих віршиків. Нижче ми наводимо лише декілька з них.

Вправи при дислалії

Відпрацювання звуку «з»: 

 Сидів горобець на сосні, 

 Заснув - і упав уві сні. 

 Якщо б він не упав уві сні. 

 Досі сидів на сосні. 

 Відпрацювання звуку «з»: 

 Бачить вовк козу, забув і грозу. 

 У маленької Зіни бузина в кошику. 

 Відпрацювання звуку «ш»: 

 Маші каша набридла 

 Маша кашу не доїла. 

 Маша, кашу доїдай. 

 Мамі не надоедай! 

 Відпрацювання звуку «ж»: 

 У їжака ежата, у вужа стиснута. 

 Не мешкають вужі, де живуть їжаки. 

 Відпрацювання звуку «л»: 

 Олена шукала шпильку, 

 А булавка впала під лавку.

Під лавку заглянути було лінь, 

 Шукала шпильку весь день. 

 Відпрацювання звуку «р»: 

 У дворі гірка, під гіркою норка. 

 У цій нірці кріт норку стереже. 

 Відпрацювання звуку «щ»: 

 Собача жалібно пищить, тягне він важкий щит. 

У той же час, якщо, не дивлячись на регулярні заняття зі своєю дитиною, ви не помічаєте позитивної динаміки, при цьому вашій дитині вже виповнилося п'ять років, необхідно отримати додаткову консультацію у фахівця-логопеда.

Інклюзія в освіті

Мета інклюзії в освіті полягає у ліквідації соціальної ізольованості (виключення), що є наслідком негативного ставлення до поняття різноманітності. Відправною точкою цього поняття є переконання, що освіта є одним із основоположних прав людини і основою для більш справедливого суспільства.

На міжнародній конференції ООН з питань освіти, науки і культури «Інклюзивна освіта: шлях у майбутнє», яка проходила у Женеві у 2008 р., відмічалося, що запровадження інклюзії в освітній сфері є не другорядним, а центральним питанням для забезпечення високоякісної освіти і створення більш інклюзивних суспільств.

Інклюзивна освіта ー термін, який вперше прозвучав у Саламанкській деклараціїпро принципи, політику та практичну діяльність у сфері освіти осіб з особливими потребами, яка була прийнята на Всесвітній конференції з питань освіти осіб з особливими потребами у червні 1994 року. Саме цей документ і став першим міжнародним документом, який наголосив на необхідності проведення освітніх реформ у напрямі інклюзивної освіти. У зверненні до всіх урядів наголошується, що пріоритетним з точки зору політики та бюджетних асигнувань має бути «реформування системи освіти, яке б дало змогу охопити навчанням усіх дітей, незважаючи на індивідуальні відмінності та труднощі; законодавчо визнати принцип інклюзивної освіти, який полягає в тому, що всі діти перебувають у звичайних школах, за винятком тих випадків, коли не можна вчинити інакше; всіляко заохочувати обмін досвідом з країнами, що мають інклюзивну систему навчання; сприяти участі батьків, громад, громадських організацій осіб з інвалідністю в процесах планування та прийняття рішень, що стосуються задоволення особливих навчальних потреб; всіляко сприяти розробці стратегій діагностування та визначення особливих потреб у дітей, а також розробляти науково-методичні аспекти інклюзивного навчання; значну увагу варто приділити підготовці педагогів до роботи в системі інклюзивної освіти».

В основі терміну «інклюзивна освіта» лежить соціальна модель розуміння інвалідності, яка трактує інвалідність, як поняття, яке еволюціонує, і є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров`я, і бар`єрами, що існують у зовнішньому середовищі і яка заважає їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими. Соціальна модель розуміння інвалідності стала альтернативою медичній моделі розуміння інвалідності, яка в першу чергу була спрямована на корекцію розвитку осіб з особливостями психофізичного розвитку чи осіб з особливими потребами.

В основу інклюзивної освіти покладена ідеологія, яка виключає будь-яку дискримінацію учнів, але в той же час створює відповідні умови для отримання якісної освіти для таких дітей. Інклюзивна освіта визнає, що всі діти можуть повноцінно навчатися, а їх відмінні особливості гідні поваги та є джерелом навчального досвіду для усіх учасників навчально-виховного процесу.

Інклюзивна освіта – це освітня технологія, яка передбачає навчання й виховання дітей з особливими потребами у звичайному навчально-виховному закладі, де створені відповідні умови для забезпечення максимальної ефективності навчального процесу.

Для України інклюзивна освіта є педагогічної інновацією і в той же час вимогою не лише часу, а й з моменту ратифікації Конвенції ООН про права інвалідів – одним із міжнародних зобов`язань держави.

ЮНЕСКО розглядає інклюзію як динамічний процес, який полягає в позитивному ставленні до різноманітності учнів у навчальному середовищі, сприйнятті індивідуальних особливостей розвитку дитини не як проблеми, а як можливостей для розвитку. Тому рух у напрямі інклюзії – це не тільки технічна або організаційна зміна, але і певна філософія в освіті.

Таким чином, для розуміння інклюзії мають значення чотири ключові аспекти:

1.      Інклюзія – це процес. Її слід розглядати як неперервний пошук ефективних способів врахування питання багатоманітності. Інклюзія навчає співіснувати з відмінностями, які розглядаються як стимул для заохочення дітей і дорослих до навчання.

2.      Інклюзія спрямована на виявлення й усунення бар`єрів. Вона передбачає збір, узагальнення і оцінку інформації з великої кількості різних джерел з метою вдосконалення освітньої політики і практики, заохочення дітей і дорослих до навчання.

3.      Інклюзія створює умови для присутності, участі та досягнень усіх учнів. Термін «присутність» означає місце навчання дітей і те, наскільки регулярно вони його відвідують. Термін «участь» описує якість їхнього навчального досвіду і тому вимагає врахування думок тих, хто навчається. Термін «досягнення» стосується не лише результатів тестів чи екзаменів, а охоплює також результати навчання в межах усіх навчальних планів і програм (curriculum).

4.      Інклюзія вимагає підвищеної уваги до дітей «групи ризику», для яких існує вірогідність виключення чи низької успішності. Йдеться про моральний обов`язок вести ретельне спостереження за групами учнів, які за статистикою найчастіше потрапляють до «групи ризику», і, за потреби, вживати заходів для забезпечення їхньої присутності, участі та досягнень у системі загальної освіти.

Інклюзія як освітня концепція постійно розвивається, і є вкрай важливою для формування політики й стратегій, спрямованих на усунення причин і наслідків дискримінації, нерівності та виключення.

Важливим для розуміння інклюзії в освіті є інструмент моніторингу «Індекс інклюзії», який був розроблений у 2006 році британськими вченими Мелом Ейнскоу та Тоні Бутом за участю групи британських педагогів, батьків, працівників управлінь освіти, учених і представників громадських організацій людей з інвалідністю. На сьогодні «Індекс інклюзії» перекладений на 34 мови і використовується у 15 країнах світу. У 2011 році «Індекс інклюзії» був перекладений на українську мову і, після його апробації, був схвалений для використання у дошкільних, загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах України Науково-методичною комісією з професійної педагогіки, психології та змісту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

На сьогодні немає спільної узгодженої термінології категорій дітей з інвалідністю та/або особливими освітніми потребами як на міжнародному, так і на національному рівні. Так, в українському законодавстві використовуються різні терміни: «діти/люди з порушеннями розумового та/або фізичного розвитку», «діти/люди з неповносправністю», «діти/люди з розумовою відсталістю», «особи з особливими потребами», «діти з особливостями психічного та фізичного розвитку» тощо.

Проте, керуючись засадничими принципами соціальної моделі розуміння інвалідності та останніми документами Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України у сфері інклюзивного навчання, пропонується до використання термін «діти (учні) з особливими освітніми потребами». Даний термін — special education needs (SEN) — також широко використовується країнами-членами Організації економічного розвитку та співпраці й ураховує дітей, які мають труднощі в навчанні, що пов’язані з порушеннями психофізичного розвитку, та дітей із соціально вразливих груп.

Варіативність психолого-педагогічного супроводу (досвід Німеччини)

Слід зазначити, що подібне реформування освітньої галузі відбулося в Німеччині, де на початку 70-х років, завдяки діяльності громадської батьківської організації «Життєва допомога», Міністерством у справах освіти, релігії і культури були ухвалені нормативно-правові акти, які засвідчили, що кожна дитина з обмеженими можливостями має право на вибір навчального закладу, має бути забезпечена психолого-педагогічним супроводом, залучена до педагогічного процесу, незалежно від ступеня складності захворювання.

Основоположним освітнім документом з організації спільного навчання дітей з порушеннями розвитку та їхніх здорових однолітків для всіх регіонів країни (Земель) стали ухвалені у 1972 р. «Рекомендації з організації спеціального навчання». Цей документ уможливив розвиток «кооперативних» форм організації освітньої діяльності масових і спеціальних шкіл, що передбачають спільне проведення масових заходів, окремих навчальних занять, відвідування учнями з порушеним розвитком масової школи та надання їм корекційно-реабілітаційних послуг у спеціальному закладі тощо.

У вирішенні питань психолого-педагогічного супроводу учнів з особливими потребами в умовах інклюзивного навчання Німеччину з-поміж інших європейських країн вирізняє варіативність його організації, що зумовлена відмінностями у законодавстві Земель. В окремих Землях освітні нормативно- правові акти передбачають, що школи можуть мати у своєму штаті спеціальних педагогів і фахівців, які надають допомогу дітям з особливими потребами. В окремих випадках спеціальні педагоги виконують функції асистента вчителя, співпрацюючи з педагогами класу.

Психолого-педагогічний супровід забезпечується педагогічними центрами, які функціонують у кожному регіоні, хоча форми організації роботи можуть бути різними.

Центри надають різнопланову допомогу школярам з особливими освітніми потребами, проводять з ними профорієнтаційну роботу, координують діяльність різнопрофільних фахівців, консультують батьків і вчителів масових та спеціальних шкіл тощо.

Окрім центрів підтримку учням з особливими потребами надають служби, що функціонують поза межами шкіл і фінансуються органами місцевого самоврядування. Це – медико-соціальні служби, ресурсні центри, реабілітаційні заклади тощо. Нині у Німеччині, паралельно із системою спеціальних освітніх установ, де перебувають діти, переважно, зі складними порушеннями, функціонують заклади інклюзивного навчання.

Шведська модель інклюзивної освіти

Заслуговує на увагу й досвід інклюзивного навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку у Швеції. Так, зокрема, у цій країні з демократичним устроєм, що ратифікувала всі міжнародні угоди щодо здобуття освіти неповносправними, Міністерством освіти у 1980 р. було затверджено нормативно- правовий документ під назвою Навчальний План, який означив новий стратегічний напрям освітньої політики держави. Учням з особливостями психофізичного розвитку надали можливість навчатися в масових закладах, створивши для цього відповідні умови. Так, з 1986 р. у країні розформовані спеціальні школи для дітей з порушеннями зору. Всі діти з ослабленим зором навчаються у школах за місцем проживання, а необхідну допомогу отримують у Національному медичному центрі та його філіях.

У 1989 р. було ухвалено новий «Закон про середню освіту», у якому інклюзивне навчання визначено основною формою здобуття освіти неповносправними. Значно збільшивши фінансування масових шкіл, де навчалися учні з особливостями розвитку, уряд підтримав законодавчі ініціативи. У цей період був затверджений новий освітній стандарт, який визначав обов’язковий обсяг знань для учнів, котрі закінчили 5 та 9 класи. Це дало педагогам змогу працювати зі школярами з особливими освітніми потребами за індивідуальними навчальними планами, розробленими з урахуванням їхніх можливостей і потреб.

Принагідно зазначити, що з 1995 р. у країні функціонує лише чотири типи спеціальних шкіл: для дітей з помірною розумовою відсталістю, з легкою розумовою відсталістю, з труднощами в навчанні та для дітей з комплексними порушеннями. Сучасні тенденції у шведській освіті визначають курс на повне розформування спеціальних шкіл і створення на їх базі ресурсних центрів.

Шведська модель психолого-педагогічного та медико-соціального супроводу дітей з особливими освітніми потребами передбачає використання спеціальної допомоги як позашкільних служб, так і фахівців, які працюють за угодами в навчальних закладах, зокрема, асистентів педагога. В усіх територіальних округах країни функціонують Центри дитячої реабілітації, співробітники яких надають необхідну допомогу дітям з обмеженими можливостями. Саме ці фахівці входять до основного складу групи спеціалістів, які визначають освітній маршрут дитини з особливими потребами, розробляючи індивідуальні навчальні програми з наданням відповідних реабілітаційно-корекційних послуг, хоча основне навантаження, як і відповідальність за навчання, покладена на вчителя- класовода.

Шведське Агентство Спеціальної Освіти, підпорядковане Міністерству освіти країни, відповідальне за надання підтримки сім’ям дітей з особливостями розвитку та освітнім закладам, де вони навчаються. Радники цих агентств опікуються дітьми з особливими освітніми потребами, допомагаючи муніципальним органам влади забезпечити всі умови для навчання таких школярів, враховуючи проведення курсів підвищення кваліфікації педагогів та асистентів педагогів, батьків та всіх фахівців, які задіяні в цьому процесі.